Хай процвітає місто Житомир
(легенда)
Колись давно, ще коли козаки з татарами воювали, був один чоловік на ім'я Мирослав. Він був бідним, вирощував жито.
Та якось влітку, коли колоски налилися золотистим кольором, поранений отаман із своїми побратимами прийшли і почали просити про те, щоб Мирослав сховав їх. Татари йшли за ними… Мирослав не знав, куди сховати запорожців, бо хата була мала навіть для нього.
Та ось йому спало на думку викопати рів і сховати їх там у зерні. Він сумно запропонував це воїнам, бо він продавав зерно, щоб вижити. І це був його єдиний прибуток. Але заради порятунку козаків дозволив викопати рів, хоч це і зіпсувало частину зерна.
Заховавши відчайдух, Мирослав сів на лаву і з тривогою став чекати татарів. Прийшовши, вороги не знайшли козаків та розізлившись, спалили хатину. А бідному чоловіку наказали дати сто батогів.
Вранці із засідки військо розгромило ворожий табір. А Мирослав, залишившись без нічого, гірко заплакав.
Через місяць до хороброго чоловіка прийшла звістка, з якої стало відомо, що йому треба приїхати в місто, щойно збудоване. Там Мирослава чекали ті ж самі молодики, що ховалися у зерні. Як тільки мужній чоловік їх побачив, то закричав з радості. Від цього в поранених козаків удесятерилися сили і вони відвоювали місто, захвачене татарами. Назвали козацьке місто на честь Мирослава.
- Мирославе, твоє жито врятувало нас від загибелі, і ми назвемо молоде місто, в якому оселилися – Житомиром.
Хай живе, процвітає і колоситься золотим сяйвом жита наше прекрасне місто!
Загоровський Андрій, 6 клас
СЗШ №7 м. Коростеня
-
